коли верталися до себе
до себе
добре засмучені
й пусті
і рахували неміч
в небі
й пробіли світла
у житті
коли надіялися
щиро
на розуміння
і респект
і посилалися
всім миром
на щось
до крайнощів сліпе
до нас приходило
сумління
і усвідомлення
вини
за недонесення
проміння
і непридушення
війни
в її колисці
розуміння
коли
ще порох
мокрував
ржавів багнет
впивався тінню
той
хто свідомість
розривав
ножі
негострені
лежали
немов
прочитані книжки
слова
майбутні ікла
й жала
читали леготу
думки
і птаха співу
із легенів
літала вільно
крізь гортань
і мить кохання
у шаленість
пересувала
цноти грань
усе це
кануло
майнуло
переліталося
згуло
і слово "ми"
тепер в минулім
гудки короткі
по "алло"
усе це
бите провидіння
примхливі паростки
зими
і крик душі
до посивіння
і перша
однокрила
мить
21 Грудня, 2018
Свидетельство о публикации №118122201558