Зустрілись випадково біля храму...
молитись йшла за сина, він - за маму,
У поглядах - не пристрасть,- тінь тепла,
що дивом до сих пір іще жила.
Шаленство не повернеться у жИли,
серця відмаювали, відлюбили,
вуглинка смутку жевріє лишень...
проте Амур обрав новУ мішень.
Воно й на краще, горя й так чимало.
Втішатись разом сили нам не стало,
і кожен сам несе свою біду:
- Щасти тобі, а я уже піду.
Від храму йти додому недалеко,
то холод тілом пробіжить, то спека...
вуглинка смутку заяскріла аж,-
ця зустріч для сердець - ажіотаж.
А вдома син всміхнувсь мені очима,
і хвилю спогадів оживших стримав.
Спасибі, любий, звикли ми удвох,
приходять в гості тілько Янгол й Бог.
Вуглинка смутку, ти сумна, авжеж...
та доста серцю нищівних пожеж.
Вуглинка смутку
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118121900983
Свидетельство о публикации №118121900983
Рецензии
Надіюсь, що вже нічого не шукатиму... хіба може втішить хтось чи щось материнське серце, розчахнуте від болю втрати?!..
Живу за інерцією... бо не ляжеш в домовину живою... та різнобарв'я світу змила сіра, солона ріка сліз.
Ева Сокол 2 18.02.2019 08:26 Заявить о нарушении
Живу за інерцією... бо не ляжеш в домовину живою... та різнобарв'я світу змила сіра, солона ріка сліз.
Ева Сокол 2 18.02.2019 08:26 Заявить о нарушении