Серебряный век Из Анатолия Перервы

Серебряный век

                Виктору Бойко

Приходит дней святая бренность –
Серебряно-стеклянный час,
О, душ слепая откровенность,
Кому нужна ты, кроме нас?

Когда своё же слово вяжет,
Как сумасшедших – санитар.
И воет Бим над мёртвым пляжем,
Безлюдным, как ночной бульвар.

Когда родные так наивно
Сквозь нас проходят, как сквозь дым.
И остаётся лишь три гривны,
Чтоб гарантировать интим…

И вот уж новых дней приходит
Всеочищающая рать,
И над планетой хороводит
Снегов пречистых благодать.

И где ты – в осени иль в лете,
Весной обласкан иль зимой,
А грудень на дворе?
                иль цветень? –
Какая разница, друг мой!

Ведь год соединят, как сволок,
Апрельский  мак, сентябрьский мёд.
И два по двадцать – вряд ли сорок!
А бархат инея – не лёд!

Морозный день.
               Покровский дворик.
Туман ушёл за оболонь.
За хворостом ныряем в дровник –
Пора раскладывать огонь.

        Перевод с украинского



Анатолій Перерва  (1949-2018)

СРІБНИЙ   ВІК
                Вікторові Бойку

Приходять дні скляні і срібні,
Коли,
      здається,
                схлинув час,
І наші душі непотрібні
Уже нікому, окрім нас.

Коли нас власне слово в’яже,
Як божевільних – санбрати.
І виє Бім над мертвим пляжем,
Іще учора –
            золотим.

Коли найближчі люди рідні
Крізь нас проходять, мов крізь дим.
І зостається лиш три гривні,
Щоб забезпечить свій інтим...

Але затим приходять ніжні
І всеочисно чесні дні,
І сходять з неба дивовижні
Сніги,
       печальні і ясні.

І що забув, те і знайшов ти,
Лищ розпізнать його зумій.
А що надворі –
               квітень?
                жовтень? –
Яка різниця, друже мій!

Адже просвітять років морок:
Квітневий мак, жовтневий глід.
І два по двадцять – ще не сорок!
І теплий іній – ще не лід!

І захищає нас Покрова
Від лютих бід і злих погонь.
Морозно?
        Час збирати дрова.
Пора розпалювать вогонь!