Рапсодiя зимового вечора

...Сутеніє... навкруги сніг, що ще свіжістю радує зір. Ще і не сіро, та чуть підсинене повітря.
Скільки же в ньому відтінків? Та такий буває тільки
тоді, коли при тихій погоді вітер не відганяє сині.
Природа радіє цій несказанно чарівній білизні і - тиша...
Та це лише кажеться,живі відтінки мають свою музику, яка переходить
З однієї мелодії в іншу. Звучить рапсодія...Ось зазвучав улюблений  сквер біля будинку, і потекли ці ноточки до серця, до іншого, і вже багато сердець чують ці звуки, а вони тим часом виливаються у казково-незабутні мелодії. І бере ручку поет, і бере фарби художник,
І пише твір про зиму школяр, можливо, він письменником
стане, назавжди поселивши цю мелодію в своєму серці.
Сутеніє...та не спинити миті цієї, і пише її на пластінку
Величний Всесвіт.  А до ноток - веселий дитячий сміх, а до ноток - посмішки перехожих, а там далі, під сніжними вітами ялини чоловік похилого віку робить фото щоби поділитися радістю з рідними...щоби і у їхніх серцях зазвучала мелодія зимової казки... Вона мов лікар, вона, набираючи силу, злітає над світом білим і змінюються події в невидимому. Чорні тіні розступаються від посмішки радості, а понад світом чути легку ходу Світла Високого. Його несе на крилах Ангел
Хранитель цього міста, кожного окремо. І до музики нашого світу Їх
мелодія, і - освячується життя, життя, яке в мирі і любові...