Я колись повернусь...

 Рита Ремарк "Я однажды вернусь"
http://www.stihi.ru/2018/10/09/6000


(перевод Леды)

Я колись повернусь у просочене осінню місто,
Де під обрієм сивим листочки злітають з дерев,
Хризантемовий сум у розмовах вечірніх намистом,
Де першить в горлі дим від багаття, та вітер реве.


Я колись повернусь, але вже не така, як раніше,
І сама не своя, і напевно, для інших чужа,
Хрускіт гілки тендітної  - ритм осінній крізь тишу,
Різкий зойк горобця, - і від сумнівів вільна душа.


Я колись повернусь, хмуре місто мене не впізнає,
У пальто з кашіміру пройду крізь тумани і дим,
Та осіння печаль з терпким присмаком пряного чаю,
Повідомить, що я відображенням стала твоїм.


Буду знати напам'ять усі інтонації, жести,
Несвідомо твої перенявши відтінки душі,
Я колись повернусь, щоб долоні до неба вознести,
Ти ж у тиші медовій мене поцілуєш мерщій.


Оригинал:

Я однажды вернусь в пропитавшийся осенью город,
где под небом седым опадает с деревьев листва,
хризантемная грусть - тонкой нотой в ночных разговорах,
и першит в горле дым от горящего где-то костра.

Я однажды вернусь, но уже не такая, как раньше,
и сама не своя, и, наверное, чуждая всем…
Хрупкой веточки хруст – ритм осени милый, без фальши,
резкий вскрик воробья - и душа далека от дилемм.

Я однажды вернусь, хмурый город меня не узнает,
в тёмно-сером пальто я пройду сквозь туманы и дым.
И осенняя грусть с терпким привкусом пряного чая
мне поведает, что стала я отраженьем твоим.

Буду знать наизусть все твои интонации, жесты,
все оттенки души бессознательно вдруг переняв…
Я однажды вернусь под покров этой выси небесной,
и в медовой тиши ты с любовью обнимешь меня.