Зимно зимно..

Зимно, зимно,
Зимно, зимно,
Та тривога і печаль,
Зимно, зимно,
Зимно, зимно,
Де ти світла моя даль,
Я в віконце виглядаю,
Богу Спасу знов молюсь,
І одне тепер я знаю,
Даль то я, й за то держусь.

Зимно, зимно,
Зимно, зимно,
Біля мене - інша даль,
Даль ласкава понад тінню,
Та тіка! Й немов кришталь,
Білосніжно, різнословно,
Слів не кажучи злилась
Даль із даллю, даллю мною,
Й нею в зиму береглась.

Береглась! - не знавши дому,
Береглась! - не знавши сну,
Береглась і гнала втому,
А вона йшла геть, сніг дув!
А вона скрипіла снігом,
Й змерзла не пізнавши даль,
Себе саму, собі другом
Не була й не зна печаль...

Бо печаль - вона від серця,
Ця ж скрипіла - так помри!
Ця пропала й синьолиця
Стала привидом журби!
Та не даллю, не собою,
Загубила то в снігах!
Як зіткнулася зі мною,
В серце цілилась й по снах.

Так віддам я їй створившій
Ці сніги непрохідні,
Не дівиці, молодиці,
Й нареченому мені,
Наречених та до  дівок,
Ця нарекла себе - смерть,
Синьолиця... і без стрічок,
Бо віночок в стрічках - геть!

Викидає, вириває,
І по квітці в чорний тон,
Викидає, й одриває,
Та по стрічці - й стогін сном...
Сон смертельний!
Та їх далі! Та їх далі в даль мою!
Я до них - вони всі мною,
Ой в дорогу довгую...

Не потрібно було красти
В мене щастя, мирний день!
Не потрібно тобі смерті
Та до власті - чорна тінь!
Сходить сонце і палає
Схід і плаче сходом жаль!
І віночок одягає
Долям згубленим їх даль...

Та не мати більше стежок,
Ні доріг, ні інших див,
Ні у вчора, ні в сьогодні,
І не в завтра бо горів
Вогнем лютим, ворог лютий,
Що кричав - помри, життя!
А нам бути! Даллю бути!
Дням немає вороття...
2018р. Ангеліна Длінка