Коли в оселі квіти не политі
І галас дня позиції здає,
Неначе все не так у цьому світі,
Хоча насправді він такий, як є.
Тут п’ють дядьки, там плачуть чиїсь діти,
Дощ сіється і люто сніг мете.
І вечори продовжують сивіти,
Щороку вишня у дворі цвіте.
Цвіте, коли тобі на серці млосно,
В серпанку образ рідних постає.
І голос мами: тут не все так просто,
Мене немає, а вона цвіте.
Усе минає і стає колишнім,
І за водою місяці пливуть.
І хтось рахує не роки, а вишні,
Які щороку у дворі цвітуть.
Коли в оселi квiти не политi
© Copyright: Стах Розсоха, 2018
Свидетельство о публикации №118120907715
Свидетельство о публикации №118120907715
Рецензии