Прости... Вировець Лариса

Оригінал:


 Пробач мені... В імлі байдужих вулиць
 я півжиття шукала ті дороги,
 де ходиш ти. Чому не перетнулись
 тоді шляхи?.. Спадало попід ноги
 брунатне листя, в грудні білим пухом
 вкривалися дерев гілки сумні,
 і квіти виростали крижані
 на шибах, посивілих від розпуки...
 Пробач мені: зустрілися і ми...

 Цупке повітря висне понад містом,
 і снігу намело — на три зими...
 Невчасно, недоречно... Променисто
 палає днів бурштинове намисто,
 і очі сяють, і гримлять громи...
 чи музика: у цій нічній кав’ярні,
 де ми удвох, де свічечка горить
 усі роки не владні і — не марні,
 бо саме з них народжена ця мить,
 де ми удвох... Трамвай гримить на стиках...
 — Тобі вже час... (у щастя вік малий)...
 ...І ти свої рядки читаєш зтиха…
 ...Я не питаю, стрінемось коли...

 Сніг тихо плине на ампір фронтонів,
 і тільки вірш зривається на плач:
 знайти — і втратить, і не опритомніть...
 Жаданий мій, незнаний мій, пробач...



Вольный перевод с украинского:
               

 Прости меня... Во тьме промерзших улиц
 полжизни я искала те дороги,
 где ходишь ты...
 И как мы разминулись,
 что порознь бились, обметая ноги?..
 Всё замело...и ветви у излуки
 пуховой шалью укрывал декабрь,
 а изморозь, истаяв на щеках,
 виски белила колером разлуки...
 Прости мне... Все же встретились и мы.

 Колючий воздух город обесточил,
 и снегу намело - на три зимы.
 Вороний след на нем - как многоточье...
 И так тревожно, бережно и чисто
 пылает дней янтарное монисто.
 ...Взаймы ли дан судьбою этот миг,
 подарок ли – вечерний час, кофейня,
 свеченье глаз и свечек перемиг -
 продление запретного мгновенья,
 где мы вдвоем...
 Трамвай гремит на стыках...
 – Тебе пора. (Как мал у счастья миг!)
 ...и ты свои стихи читаешь тихо...
 ... не спрашиваю, встретимся ли...
 Блик...

 Снег наплывает на ампир фронтонов,
 срывается на плач прощальный стих...
 На час – бездомно, до конца – бездонно...
 Желанный мой, непознанный...

 Прости...