Людмила Юферова. Хатёнке
Перевела Инесса Соколова
ХАТЁНКЕ
Вам признАюсь, я не городская.
По душе село без суеты.
Здесь одна избёнка лишь живая
В ряде хат из глины, и кресты…
Солнышко сползло по паутине,
И спустился вечер словно тать...
Глядя на картину, сердце стынет,
Жаль, глаза хатёнки не блестят.
Под ногами скрипнуло крылечко,
Двери – от касания руки.
Замерло с волнением сердечко.
В сенях – вёдра, в хате – рушники…
Ты и я – мы обе одиноки.
Ждет нас интригующий сюжет:
Подбелю твои, с любовью, щёки,
Наведу внутри я марафет.
Серый дом – как старенькая кошка –
Села на завалинку и спит…
Я протру зрачки в его окошках,
И никто не скажет: дом грустит.
Напилю я дров себе незнатной,
К Рождеству порадует кутья.
Ну, так что, теперь моя ты, хата?
Жить нам вместе: мы с тобой друзья!
---
Оригинал
ХАТИНЦI
Я по кармі – не міська людина,
Утекла в село від суєти,
В тім селі – жива одна хатина
Й купи глини – вимерлі хати.
Сонечко сповзло по павутинці,
Вечір став за кленами, як тать…
Хто ж це жив у цій сумній хатинці,
У якої очі не блищать?
Глухо стогнуть дерев’яні сходи…
Я легеньким доторком руки
Відчиняю двері до господи.
В сінях – відра, в хаті – рушники.
Ти і я – бабусі одинокі,
Жде нас інтригуючий сюжет:
Підбілю твої старенькі щоки,
Наведу в кімнатах марафет.
Сіра хата, мов старенька киця,
Всілася на призьбу і дріма…
Я протру запилені зіниці,
Ти не будеш кинута й німа.
Напиляю дров тобі багато,
На Різдво порадує кутя.
Ну так що, тепер моя ти, хато?
Значить, дружба і нове життя!
http://tvoistihi.com.ua/article/104741
Свидетельство о публикации №118120505333
Отличный перевод.
Спасибо Вам огромное.
Дмитрий Ахременко 07.12.2018 19:21 Заявить о нарушении