Вистигають слiди... Ольга Романишин

Оригінал:


Вистигають сліди, полин;ми вкриваються дyші,
Розіп'я;ті сади, наче привиди в сивій юз;,
Простягають долоні, врізаються в небо, минувши
Тонкостінну печаль, а на тебе з чужих образ;в
Позирає минуле: гадюками душить під серцем,
Що неб;вом і серце останнім листком опад;...
Лиш тонкий голосочок крізь тишу правічну озветься,
Перелітним пташам затріпоче помежи людей:
«Просто слухай цю зиму, немовби ніколи не слухав,
Просто слухай і дихай...так, ніби ніколи не жив:
Ці сади перестиглі, цей сніг — твої очі та вуха,
Ця молитва — то сповідь про те, що ніхто не чужий...»
На цнотливих заметах лишаються впевнені кроки,
Перламутровий день на колисці життя присягнув...
Відмовчись про усе ( про що хочеш мовчати допоки),
I...тримай мою руку — назавтра стрічати весну...
© Ольга Романишин
Полотно «Зима» Іванa Марчукa Іван Марчук. IVAN Marchuk. Ukrainian Painter
Ivan Marchuk Artist


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Остывают следы, покрываются души полынью
И распяты сады, словно падали без тормозов,
Простирая ладони,  врезаясь в небесные сини
В пелене из тоски… под замком из чужих образов
Тихо прошлое глянет:  гадюками скрутит под сердцем –
Опадёт вскоре сердце  последним прощальным листком…
Тонкий лишь голосок в тишине затрепещет за дверцей,
Затрещит меж людей перелётным спешащим  птенцом:
« Просто вслушайся в зиму, как раньше её и не слушал,
 Ощущай и дыши… словно раньше ты жил за межой.
Те сады переспели, а снег – твои очи и уши,
Ну, а исповедь – признак того, что никто не чужой…»
На чистейших сугробах следы – как волшебное чудо,
Перламутровый день в колыбели на жизнь присягнул…
Промолчи обо всём(если хочешь смолчать ты покуда),
И…держи мою руку – назавтра приветить весну… 


Аватар Автора оригинала