У печалi немае дна... Виктория АбуКадум

Оригінал:

 
У печалі немає дна,
Нами стільки її вже випито...
Ти — однісінький, я — одна,
То чому в мене все не випитав?

Поділила б в словах навпІл,
Весь тягар, що на долі вишитий...
Лиш в тобі не знайшлося сил
Ту, що плаче, хоч якось втішити...

Поодинці життя несе,
Ми у ньому удвох — блукаючі...
Розказала б тобі усе,
У обгорточки не ховаючи...

Тільки ти не питав, мовчав,
Чи боявсь — просливеш обманутим?
Я, неначе мале дівча,
Тобі в вічі встидалась глянути...

Хоча тиша зовсім не звір —
Я була нею вкрай налякана...
Всі печалі без дна, повір,
А в свої я іще й доплакала...
(с)Вікторія АбуКадум, Українська поезія


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Нет в печали, наверное, дна:
Нами столько её нынче выпито…
Одинёшенек ты, я – одна…
Почему обо всём не выпытал?..

Поделить бы в словах пополам
Приговор, что Судьбой нам вышитый…
Только не догадался ты сам
Ту, что плачет, утешить… выжатый…

В разных лодках нас жизнь несёт,
Звёздам оба под стать…блуждающим.
Рассказала тебе бы всё,
Без обёрточки, суть скрывающей…

Да не спрашивал ты – молчал…
То ль не в силах прослыть обманутым?..
И, невольно боясь начать,
Прямо в очи стыдилась глянуть я…

Тишина, хоть совсем не зверь, –
На жилетку слезами капала…
Все печали без дна, поверь…
А в свои я, к тому ж, доплакала…


Аватар Автора оригинала