Ми мреці
Коли жартує сонце з вітром,
Життя нас б’є стрілою в серце.
А ми стоїм, немов солдати.
Стріли ми ждем покірно, дивно.
Ми мреці…
На ешафоті я і ти.
Людина-раб,
Людина-кат.
І хто із нас обох герой,
А хто вбивати буде щиро.
Мабуть, це він.
Жрець долі. Кат. А я людина з ешафоту.
А я покірно жду, коли впаду,
Від кулі, зашморгу, меча.
Стою і жду кінця початку.
А, Ви, Людиська, смійтесь, смійтесь…
Ми все одно все переможем.
Хоч задля цього треба вмерти.
І бездиханне своє тіло ми будем волоком тягти…
Допоки серце буде битись,
Ми будем муки ці нести.
І кров по скронях тихо ллється.
І ми скривавлені стоїм.
А Ви мрете.
Ви просто тихо всі мрете.
Ви гості в цьому світі, Ви жреці…
03.12.2018р.
Ми мрец
© Copyright: Елена Лучук, 2018
Свидетельство о публикации №118120402565
Свидетельство о публикации №118120402565
Рецензии