Ну, от і все...Сьогодні ми приіхали...
І тішусь лиш, що я не маю сина.
Бо я не хочу, щоб помер він через тебе,
нещира і підступна батьківщина.
Свій край люблю, й його трудящі люди.
Та що там робиться! Хай Бог мене простить.
Усе надіюсь, що нам розуму прибуде.
Та все без змін. Застигла в горі мить.
Надія - то останнє, що вмирає.
І через сльози і сердечну тугу
я вірю у майбутнє мого краю.
Та сил немає вже терпіть наругу.
...моя знедолена... нещасна батьківщина...
28 листопада 2018 р
Отправлено с iPhone
Та сил немає вже терпіть наругу.
...моя знедолена... нещасна батьківщина...
28 листопада 2018 р
Ну, вот и все... укр
© Copyright: Евгения Кобикова, 2018
Свидетельство о публикации №118120203467
Свидетельство о публикации №118120203467
Рецензии