I хто мене засiяв у снiги?.. Людмила Юферова

Оригінал:


Сніги, сніги – аж боляче очам,
Дріма біляве сонце на припоні,
Бредуть посадки – товпища прочан –
Ридають і згинаються в поклоні.

Лежить моє обійстя, наче птах,
Примерзли крила – до весни не зрушу.
Як холодно у руки і в хатах,
Бо тільки хмизом не натопиш душу.

Хати сусідські сплять прогірклим сном,
Без хазяїв руйнуються щороку,
А в мене біль аж стогне під вікном,
Застряг в снігу – й не рушить ані кроку.

А далі – степ і небо навкруги,
І білий сум – безмежна ковдра з вати…
І хто мене засіяв у сніги,
З яких так дуже тяжко проростати?
© Lyuda Yuferova


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Снега, снега – глядеть нельзя очам,
А солнце на белёсом небосклоне.
Бредут посадки – полчища прочан,
Рыдают и сгибаются в поклоне.

Лежит моё подворье, словно птах,
Примёрзли крылья – это не разрушить.
Пробрался холод в руки, он в домах…
Лишь хворостом согреешь вряд ли душу.

Соседей хаты спят прогорклым сном,
Им без хозяев тяжко, бедолагам.
А боль моя аж стонет под окном,
В снегу застряла – пожалеть беднягу.

А дальше – степь и в небе облака,
И белая печаль – ковром из ваты…
И кто меня засеял в те снега?..
Из них так тяжко прорасти когда-то…


Аватар автора оригинала