Побіліли очі у гордині,
вицвіли неначе полотно,
а колись були мов небо сині
і світилися немов в криниці дно.
До неї залицялися всі хлопці
не тільки з нашого далекого села,
тягнулися до неї мов до сонця,
для всіх вона чарівною була.
Вона ж перебирала їх мов карти,
шукла собі принца на коні,
та з кожним роком відзначала втрати,
неначе в незакінченій війні.
Пройшли роки, а прица все немає
і хлопці розійшлись мов череда,
лише вона на нього все чекає
її ж роки біжать немов вода.
Укр. Гординя
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118112908272
Свидетельство о публикации №118112908272
Рецензии