Вiдлуння... Тетяна Левицька

http://www.stihi.ru/2018/11/25/5303


Оригінал:


Не дай, Боже, зірватись з гачка,
лопотіти в діброві кохання.
Божеволіти непритаманно,
віднесла вельон річка стрімка.

Блекота на межі відцвіла,
та дурманом завіяла очі.
Дощ понурий зажуру наврочив,
на обличчі відлуння тепла.

Липень в кратері спогаду зник,
у склепінні розхристаних сосен.
Підмітає шафранову осінь
Із доріг безпритульний двірник.

Прілі запахи хмар повсякбіч
загубились в тумані. О, де ти?
Незабаром Різдво в бранзолети
приодягне оголену ніч.

Руйнівна зорепаду яса
не бентежить зорю. Достеменно
я не знаю, любове блаженна,
де зоріють твої небеса!


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Не дай, Боже, сорваться с крючка,
лепетать лишь в дубраве кохання,
ошалеть, коль не свойственно ранее,
чтоб несла не по руслу река.

Белена вдоль межи отцвела
И дурманом засеяла очи.
Дождь понурый тоску напророчил,
На лице только отсвет тепла.

Кратер жаркий июля испёк
Перекрестье растрёпанных сосен.
И в шафран разодетую осень
Ветер-дворник сметает с дорог.

Прелых туч аромат сгинул прочь,
Заблудился в тумане…о, где ты?..
Рождество непременно в браслеты
Нарядит оголённую ночь.

Звездопадным салютом  краса
Не тревожит зарю. Достоверно
Я не знаю в пространстве безмерном, 
Где сияют любви Небеса!


Аватар Автора оригинала