Сподівання
Тікати, але куди?
Кричати, але навіщо?
Кохати, але не тебе,
І жити, отак прозаїчно!
Вдавати, що ти - це Вав!
Читати, лише журнали,
Рвати, душу в хлам
Мовчати, вдихаючи аромат кави.
І думати, що час - вода,
І мріяти про диво!
Але не має більше каяття,
Бо біль мій дощем змило!
О я не черства -
це такі нюанси,
Комусь - білая фата,
А мені, романси!
Тримтіть думки, ви не єдині,
Ось надії, моя рука.
Й тепло, почнеться в середині!
Бо скоро нова весна!
Бо душа - вона жива!
Немов пелюстка на картині,
Яка з любов'ю промовля,
Ти прекрасна - нині!
Усе мина.
Сльози, біль, розчарування.
А завтрашня зима,
Краса, любов, сподівання.
5.09.17.
Сподiвання
© Copyright: Оксана Олейник Львов, 2018
Свидетельство о публикации №118112400997
Свидетельство о публикации №118112400997
Рецензии