Дивним світлом світився вечір.
Зорі,місяць,туманний слід.
Холод знов обіймав за плечі...
І повіки морозив лід.
На чоло і на щічки снігом...
Вітер віяв здіймаючи біль.
І вертіла його завірюха...
Намітаючи звідусіль.
До тепла. До тепла...благали...
Думи чисті мов білий сніг.
І немов би за мить упали...
Кучугури,до змерзлих ніг.
Рукавички від снігу змокли.
Коле в пальці і ніс мороз.
І шмагало...шмагало по тілу...
Наче з гірки влетіла між лоз.
В одну мить стало гаряче майже.
Мов у теплий попала світ.
Наче голосом рідним каже...
Піднімайся. Рушати слід.
Десь далеко горіла пічка...
Крок за кроком...за двері шарп.
За столом де горіла свічка...
На стільці розвалився шарф.
Хустка тонка та рукавички.
Та пошарпаний кардиган.
Зігрівалась...проте без звички...
Снігом вкритий був рідний лан.
(Понкратова.О.В.)
До тепла
© Copyright: Лена Грама, 2018
Свидетельство о публикации №118112309732
Свидетельство о публикации №118112309732
Рецензии