Коли помру - не плачте наді мною.
Я всіх любила. Деяких не дуже.
Літа пролинули грайливою юрбою,
і то вже не важливо, милий друже,
що і мене багато не любили...
Любов до себе в пошуках земних,
ненависть ворогів мені давала сили
до боротьби. Та поступово зник
вже слів колючих смак,
що ними кривдників я жалити любила.
Закінчився на цій землі мій шлях...
Та не порвалися червоніі вітрила.
Вони через галактики й світи
далекі, неймовірні і незнані
моєму кораблю без перешкод плисти
дадуть добро в космічнім океані.
Коли помру - не плачте наді мною.
Вам з домовини щиро засміюся.
Я на землі була земним-земною.
А зараз - межи зорі понесуся!
16 листопада 2018 р
когда умру укр
© Copyright: Евгения Кобикова, 2018
Свидетельство о публикации №118112102265
Свидетельство о публикации №118112102265
Рецензии