Десь на екваторі осені,
На ледь вловимій межі
Кольору купоросу
Небо сягнуло душі –
Протекло просто в пробоїну
Мушлі затерплого „я”,
Де спало лихо не скоєне –
Синьо-срібляста змія...
Приспані смуток і відчай,
Тривожні передчуття...
Чи я люблю це обличчя
Більше, ніж власне життя?
Чи ці горіхові очі
Втоплять в розпуці мене?
А як знов бачить не схоче,
Коли ця мить промайне?
І всі страхи і тривоги –
В синяві цій ясній.
І всі шляхи й дороги
Тануть в блакиті цій...
Кольору купоросу
Небо втопило мене:
Це – наша остання осінь
І скоро вона мине.
07.10.18
Десь на екваторi осенi
© Copyright: Наталка Змиивна, 2018
Свидетельство о публикации №118111900746
Свидетельство о публикации №118111900746
Рецензии