у вишневому саду,
коли цвіте навколо,
шла дівчина мала,
ішла у школу.
там пахло медом та теплом,
а молодість лунала,
тай думать наче не могла,
- гуляла...
сивіла осінь,
квіти опадали,
а на душі дівиці,
все ще росцвітали.
жадало небо над усе,
любові лиш до волі,
а на душі у ней, всеж тепло,
раділо мимоволі.
дівчина радісно росла,
і все ще розквітала,
тримала все в своїй руці,
та сумувати не бажала.
до чого квіти? - це життя!
до чого та погода?
якщо ти любиш жити над усе,
і шанувати долю.
до чого кв ти?
© Copyright: Дмитрий Жушман, 2018
Свидетельство о публикации №118111906953
Свидетельство о публикации №118111906953
Рецензии
