Батьк вська хата

Батьківська хата стоїть,мов сирітка,
Низько голівку вклонила, лебідка,
Вікна - мов очі, сумні, невеселі,
Тихо і лячно в забутій оселі...

Дім свій господарі вже залишили,
Довго й щасливо вони в ньому жили.
Рідко приходять сюди їхні діти,
Всі розлетілись по білому світі.

В далекім минулім залишились  дні,
Коли тут сміялись, співали пісні.
Гостинна садиба всіх гріла й єднала,
І щедро і радо гостей зустрічала.

Жаль, час зупинився і тільки світлини
Змогли зберегти ті щасливі хвилини.
На них всі красиві,веселі,завзяті,
Від споминів тих аж світлішає в хаті.

На шафах  і зошити й книги пиляться,
Мабуть вже нікому вони не згодяться.
Все там надбання учительської долі,
Життя присвятили роботі у школі.

І виховали не одне покоління,
Віддавши їм частку душі, знання, вміння.
Роботу свою добре знали й любили,
І віддано й чесно на світі прожили.

Та вічного в світі нічого не має,
Назад час ніколи уже не вертає.
І вчить цінувати хвилиночку кожну,
Допоки живі ми, допоки ще можна.

Їх втрата- то рана, що завжди болить,
Цінуймо з сім'єю проведену мить.
Сторицею вчинки повернуться нам,
Життям своїм вдячні ми нашим батькам.

Усе розумієм, але душа плаче,
Тому, що не буде тепер вже іначе,
У внуках і дітях продовження роду,
А справжньому роду нема переводу.