Всем кобзарям Украины

                Ко дню рождения Великого кобзаря
                Т.Г.Шевченко         
               

Сегодня я, мой друг поэт,
Задумалась о том, как встарь
Жил, оставляя славный след,
На Украине наш кобзарь.

Он словом души исцелял,
Пел благодатные псалмы,
Исусу вторя, просветлял
Святыми притчами умы.

У кобзы праведной его
Народный голос был простой.
Звучал он смело, высоко
Над милой сердцу стороной.

Кобзарь - наставник  и пророк
Клал силы на алтарь любви.
Немало исходил дорог,
Встречаясь с разными людьми.

Мне кажется, умел любить
Народ свой больше, чем себя.
Ведь шага он не мог ступить,
Добром людей не окропя.

И не боялся умереть,
Греховный обличая мрак.
Мог в душу каждому "смотреть"
Мудрец слепой - простой казак.

В бесчинствах уличая власть,
Страдал за правду наш кобзарь.
И кровь невинная лилась -
Талант губил жестокий царь...

Но шёл вперёд кобзарь-поэт,
Певец извечных "Дум" людских,
Духовный оставляя след
И чистых истин родники.



Усім кобзарям України

Поете друже, нині я
Над тим міркую, як колись
Відбиток славний кобзаря
На Україні залишивсь.

Він, як Ісус колись, навчав
Святою притчею серця.
Понурі душі лікував
Святий псалом із уст співця.

У кобзи, котру він носив,
Народний голос був простий.
Над милим краєм її спів
Лунав, сміливий і легкий.

Співець-провидець власну міць
Ніс до любові олтаря.
В дорозі з різними людьми
Зводила доля кобзаря.

Кобзар, здається, свій народ
Сильніше за себе кохав:
На кожнім кроці він добро
Невпинно ближнім дарував.

У битві з мороком гріха
Ніскільки вмерти не боявсь.
Незрячий погляд козака
У душі навпрямки врізавсь.

Поет – не лагідна вівця –
Свавілля влади викривав,
І самодержець-цар співця
Жорстоко за талант карав.

Та крокував він уперед,
Ніс «Думу» на устах людську,
Й джерела істин, де поет
Пройшов, струміли на шляху.

Автор – Ольга Звягіна

Переклад – Дарина Мартинюк

                г.Харьков, 09.03.2018 г.