Константин Величков. Цариградськi сонети, xxxiii

Константин Величков
ЦАРИГРАДСЬКІ СОНЕТИ,
СОНЕТ XXXIII


Cприйму безкраї злигодні від долі,
спіткають хай турботи повсякчас,
хай друг колишній, скривджений до болю,
іде повз мене, сповнений  образ.

Та попри серце, стиснуте від болю,
вогонь в моїй палкій душі не згас,
бо в нашім ріднім краї правда й воля
знов сяятимуть зорями для нас.

Хто зна, які на мене ждуть завії,
і мить остання де наздожене, –
та буде завжди при мені надія,

вона душі моєї не мине:
на смертнім ложі грітиме мене
і світ в очах мені закриє… 
 
(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Константин Величков
ЦАРИГРАДСКИ СОНЕТИ,
СОНЕТ XXXIII


О, нека ме преследова съдбата,
бедите нека растат всеки ден,
нек вчерашний приятел, с страх в душата,
наведен да минува покрай мен.
 
Не ща да клюмна, дорде мен в душата
на сладка вяра огънят гори,
че правда в родний край, свобода свята
пак ще огреят с топли си зари.

Кой знае къде ще си свърша дните:
ще умра може би в чужбина аз,
но вярата, що сгрява ми гърдите,
 
не ще угасне до последний час:
на смъртний одър ще я викам с глас
и тя ще ми склопи очите...

1899 г.