Вечоріє.
Сонце плаче
І кривавить небосхил.
Я не маю тої вдачі,
Щоб стрибати між могил.
Вітер ллється. Легко-легко.
Промайнув поміж вогнів,
Запилив життєву стежку
Та сахнувсь війни жахів.
Ліс під ковдрою утоми
Ріс до найчорніших хмар.
В чому щастя? Чи не в тому,
Щоб не бачити примар?
Тихо-тихо. Ледве чутно —
Десь закінчується час.
Сиві скроні. Очі мутнуть.
Зорі сипляться крізь нас.
***
© Copyright: Анна Щербак, 2018
Свидетельство о публикации №118111409659
Свидетельство о публикации №118111409659
Рецензии