Ти... Знову ти...

В моїх очах не гаснуть твої очі...
Жарини погляду роздмухують вогонь.
Лиш про одне прошу - отої ночі
ти не забудь, як ніжності долонь.

Початку і кінця ти не шукай в коханні -
його нема у моря і у хвиль...
Бринять слова жагучого признання,
дзвенить весна, а потім -  щемний біль.

Несе мене то доля, то недоля.
Несе, як човен без руля й вітрил.
Високі хвилі, в їх безжальній волі
пропаще щастя, що не має крил.

Як маю жити і чого чекати?
Каратись мукою - навіщо і за що?
Химерний світ де всі комедіанти,
де золото разсипалось в ніщо...

Споганить душу не дає сумління.
Прикинутись, що то була ігра?
Хіба не смішно вірити в кохання?
А я повірила...
Розбила серце в прах...

          *  *  *

Ти... Знову ти...
Навіщо і для чого
ти виник з безвісті та перетнув мій шлях?
Ні... 
В серці свому ти не маєш Бога.
Все повернуть?
І знов пекельна гра?...

А чом би й ні?
Я правила завчила...
Я вишкіл маю завдяки тобі...
Реваншу хочу - крові хочу, милий!
Любов? Екстаз?
То втіха для рабів!

Прикинусь, що забула все минуле,
розніженно до тебе пригорнусь...
Я поверну що було і не було...
Віддам сторицею!
А ти мотай на вус!

Я мститись буду солодко та ніжно...
І ти повіриш в те що ти надбав.
Святенниця я... і повія грішна!
Награюсь вщент, як ти зі мною грав.

В моєму серці вимерзло кохання -
там, після тебе, щастя вже нема.
Луною там лише одне зітхання...
Душа - виснажена! Душа моя - німа.

Радій забаві, красене нелюбий!
Тебе чекає те, що ти шукав.
Запам`ятай мене, єдину твою згубу,
яку собі ж на горе покидав!

Я мститись буду так, що не забудеш.
Та кину враз й забуду хто ти є.
Занапащу і знищу твою душу!
Цілуй, кохай, ще час у тебе є...

В моїх очах себе ти не побачиш...
Тебе - нема, там зник давно твій  слід...