утопiя

а мрії сипалися світанками,
на голі плечі падали снігом білим
серце, здається, ціле
я знайомлюсь з твоїми коханками
і коханими
яких називаєш ‚мила‘
чи ще якось, байдуже
а до речі,
я не залізна
 
моє щастя - то банка з-під кока-коли
яку вправно хлопчак футболить
зі світлим волоссям
з очима, як тиха блакить
я вдаю, що нічого страшного,
а воно все горить і горить

ми могли б бути кращими
як взірець, аксіома, правило
але ми все шукаємо мить
чомусь з  іншими.

ох, на жаль,
 бездоганними нам не стати
не ходити пліч-о-пліч,
не мати нам спільних мрій
тільки іноді разом спати
і в думках безперервно мати:
не моє, і не мій...
та й нічий
я сумую ночами
за рухами твоїх вій

я хотіла, щоб ми, як в фільмах,
автостопом шукали по світу
натхнення, нових ідей
і зверталися до людей,
сміючись, радіючи миті
роздягались і бігли, хто швидше
щоби першим торкнутися хвиль
одне з одного злизували
морську сіль
і ділили все навпіл, і радість,
і лютий біль

то все утопія
казка для всіх сумних
ми не щасливі, в нас часто несправжній сміх
часом торкаємось
подушками холодних пальців
маючи завжди на гадці:
існуємо не для всіх
ти мій спаситель, і ти ж мій одвічний гріх

але я прийду до тебе
тільки мене поклич,
ні, не назавжди, може, на одну ніч,
може, на день, на годину, на п`ять хвилин
прийду не звертати уваги на часу плин
та знов все скінчиться,
знову не розпочавшись
комусь треба бігти,
бігти, не розпрощавшись

наше життя - то майже як кава з собою,
лате без цукру чи допіо з молоком
між нескінченного руху, серед одвічних утом
можна додати топінгу чи нагріти
можна намалювати на каві квіти
а без почуття - зовсім не тей напій
тож додавай любові і грій мене, добре грій
поки я не згорю.
що ж, ось і все.

ось і одна з моїх мрій.