Лист до Христа

В місті жили бідні діти,
Їм не було чим радіти,
Бо жили в старій хатині,
Й бідували всі щоднини.

Помер тато, хвора мати,
В місто ходить підробляти,
День заробить, - а два ні,
Так минали ночі й дні…

І не раз вони голодні
В хаті сірій і холодній,
Часто полягають спати,
А із ними рідна мати.

Нема їсти що й що пити,
Нема чим в хаті топити,
Кожен день журилась мати,
Чим дітей нагодувати.

Дітей звали Петя й Маша,
В них була ще тьотя Саша,
Що їм Біблію читала,
Про Христа розповідала.

Коли мама в місто йде,
Тоді тьотя ця прийде;

Бо жила вона окремо,
Та приходить не даремно,
З ними Біблію читає,
Про Христа розповідає;

То дровець, а то хлібця,
Принесе їм тьотя ця;
До Христа любов привила,
Петруся читать навчила,

І маленький цей Петрусь
Знав, що любить всіх Ісус;
І завжди моливсь до Нього,
Як до Істинного Бога!..

Та прийшла зима холодна,
В тяжкі ті часи голодні,
Нема їсти що й що пити,
Їм ще тяжче стало жити.

Мама Петрика сварила,
Лиш за те, що в Бога вірив,
Бо твердив він все своє,
Що Господь на небі є;

Що не вірити негоже,
Ще й казав: ‘’Нам Бог поможе…’’
І просив свою матусю,
Теж повірити в Ісуса…

Мама Господа не знала,
Та на Нього нарікала,
Каже: ‘’ Якби Бог Той був,
То за нас би не забув,

Тож страждати вже не буду,
Скоро горе й зло забуду,
Натоплю ще раз в печі,
І помремо всі вночі;

Бо я шибера закрию,
Я помру й ці діти милі,
Хватить мучитись на світі,
Всі помремо, я і діти…

Як це мама говорила,
Все те чули діти милі;
Петя наш собі тихенько,
Взяв свій олівець маленький,
Сів в куточку неспроста,
Й написав Христу листа:

‘’ О, Ісусе, Святий Боже,
Знаю: все Ти в світі можеш,
Можеш Ти нас врятувати,
Бо почадіємо в хаті;            

Мама натопила піч,
Й заткне шибер на всю ніч,
А я ще хотів би жити,
І лише Тобі служити!..’’

Ось листа так написавши,
Й на конверті підписавши:
«До Небесної Країни,
Хай цей лист негайно лине,

Хай отримає Ісус,
А листа писав Петрусь,
А живу, щоб добре знати,
Я у самій гіршій хаті;
Вона скоро упаде,
Й жити буде нам ніде…»

Вийшов він тихенько з хати,
Щоб не бачила те мати,
Й переулками побіг,
Швидко, швидко, так як міг…

Вкинув лист в скриньку поштову,
І сказав собі: « Чудово!,
Тепер знатиме Ісус,
Що писав йому Петрусь…»

І вернувся він до хати,
Де вже спали Маша й мати,
Й помолився, так як міг,
Й біля них теж спати ліг…

Вже стемніло, місяць світить,
По хатах дорослі й діти,
Лише ходить листоноша,
Той, що всі листи розносить.

Відчинив поштову скриньку:
‘’ Що за диво, - каже, - ниньки,
Бо побачивши листа,
Собі каже: неспроста

До Небесної Країни,
Написав листа хтось нині…
Як листа послать а небо,
Може в церкву піти треба?..

Там є віруючі люди, -
Вони з Богом завжди, всюди!..’’
І до церкви він пішов,
І братів й сестер знайшов

На вечірній службі Божій,
Й каже: ‘’ Хто тут допоможе?
Хтось-то написав листа,
Аж на небо, до Христа…’’

Листа пастор прочитав,
 І негайно всім сказав:
‘’ Біжіть швидко до вдови,
І рятуйте всіх там ви!..’’

Ось прибігли всі брати,
А там: - Боже захисти,
Повно чаду й диму в хаті,
Лежать діти, лежить мати…

Двері й шибера відкрили,
І мерщій всі, що є сили,
З хати винесли усіх,
І поклали їх на сніг…

Навіть трудно розказати,
Як прийшлось їх відкачати,
Сильно вчаділи були,
Слава Богу ожили!..

Петрик каже: ‘’ Слава Богу,
Бог прислав на допомогу,
Дорогих оцих братів,
Врятувати нас хотів;

Це ж я написав листа,
Аж на небо, до Христа,
Й Він прислав братів до хати,
Щоб життя нам врятувати!..’’

Пастор взяв їх всіх додому,
Аж до себе, а потому,
Годували й зодягли,
Щоб зиму пережили.

До весни грошей зібрали,
По церквах, і збудували,
Цій сім’ї гарненьку хату,
Щоб могла притулок мати…

Мама в зібрання ходила,
І Христу вона служила
Усім серцем, як могла, -
Серце Богу віддала!..

Маша і Петрусь раділи,
І усім скрізь людям сміло
Проповідував Петрусь,
Як же любить всіх Ісус!!!...

             6.12.- 2012 року.