Лишивши спомін болю й зла,
В когось любов давно згоріла з серцем,
А у когось кохання душу відняла,
Створились сльози вже чиїсь озерцем.
За що ось ті чуття, що є святі,
Вмить стали як прокляття, як тягар?,
За що руйнує все найкращеє в житті,
За що, коли найкращеє своє усе віддал?
Нащо так довго їх шукаєм по землі,
Знайдем...нажаль, нажаль ми помилились,
А дні найкращі проминули, дні не ті,
І з тим коханням, що знайшли, вже встигли посварились.
Усе під себе, все собі, для себе,
А скільки ж бо потрібно той людині?
Невже замало щирого чуття і серця,
Невже замало, коли души дві єдині?
Якщо шукаєм щастя, тож бо знай,
Що щастю непотрібні гроші, не скупай!
Лишивши спом н болю й зла
© Copyright: Людмила Дубищева, 2018
Свидетельство о публикации №118111105262
Свидетельство о публикации №118111105262
Рецензии