Даруючи і сльози, і добро,
під сивими вітрами і снігами.
Реве та стогне досі наш Дніпро
в колисці між крутими берегами.
І каже нам багато літ про те,
що ці поля плодючі і безмежні.
Молітеся - і правда розцвіте.
Ми молимось - і робим протилежне.
У сьогодення, у його вінці
я бачу, озираючись навколо,
що землю нашу у своїй руці
ми не стискали з силою ніколи.
Так схожі на примхливе немовля,
і мовчазні як камінь під ногами.
І чути як розгнівана земля
під нашими ридає батогами.
Блукаємо за щастям по хатах.
Радіємо у Великодні свята.
У хату ми заходимо, а там
за стільки літ змінилось небагато.
Вони минули, як єдина мить,
у пошуках сліпої благодаті...
Або, можливо, не змінились ми,
лише інакше стали виглядати...
У бідності, у безлічі щедрот,
у радості і знаючись з бідою,
реве та стогне досі наш Дніпро,
і кропить нас буремною водою...
мить
© Copyright: Алена Васильченко, 2018
Свидетельство о публикации №118110909962
Свидетельство о публикации №118110909962
Рецензии