Яка нефелиста днина – ранок примарних речей.
Блукає срібна дівчина – шукає сивих очей.
Я, ніби у казці власній, ступаю в вологий слід,
А всі ліхтарі незгасні готуються у політ.
Повітря, таке казкове, сколихує порух крил.
„Нефелі” – це тихе слово вколисує свіжий біль.
Здається – ще вдих – і злітаю. Хмара в легенях зроста.
Разом з ліхтарями – в зграю, а далі – до досвіта...
...Блука Нефелі-Нефела, завжди до мети за крок.
Така сумна, аж весела, проміж ліхтарів-зірок...
А в мене розквітли крила, що плетені з мрячки й мрій -
Вона мене пригостила туманом з-під срібних вій.
09.11.18
Яка нефелиста днина
© Copyright: Наталка Змиивна, 2018
Свидетельство о публикации №118110906330
Свидетельство о публикации №118110906330
Рецензии