Безумц

   БЕЗУМЦІ.
Над нами вир холодних почуттів,
Немов надгробок.
В житті, ніхто, так жваво не бринів,
Як той струмок,
Що зітканий із сліз і розпачу,
Із горя і пітьми.
Ми стукаєм і рвемося на волю,
Але, безумні, ми не розумієм,
Що інакше зовсім, випало на нашу долю.
Ми всі нещасні, й заслуговуєм лиш болю,
Який пронизливо нас крає.
З струмку, ми спрагло п’ємо,
А потім болем і слізьми, ми поливаєм інших невблаганно.
Не розумієм, що все це,
Потім бумерангом повернеться,
Й ще більшою рікою з розпачу, розіллється.
І як-же це, людям, нам вдається?
Не жити, - а страждати.
Не кохати, - а сміятись.
Не думати, - а боятись.
Ми всі заручники холодних і жорстоких почуттів,
І від яких, ніде нам не подітись, не втекти.
Лиш залишається нам невблаганно і без зупину,
Стукати у кришку,
Що є без вікон і дверей…
Ми лиш заручники холодних почуттів.
Ми просто люди.
Ми істоти.
Ми безумці,
В яких нема ні почуттів, ні болю, ні страждань.
Лиш тільки оболочка із бажань…
Але ми просто люди,
Люди без бажань.
Немає в нас і крихітки страждань.
Ми дикуни, ми просто люди.
Ми істоти.
Ми безумці.
07.11.2018.