сонце для всiх

І для усіх засяє сонця промінь,
І дощ рясний для кожного із нас.
У всіх у нас однакові долоні
І, навіть, всіх рівняє згодом час...

Тож хай б'ємось ми лише на естраді,
Допоки сили грають молоді.
Ми пожартуємо, а люди - раді:
Пожартували трішечки собі...

Тож вихвалятись містом вийдем перші.
Ми живемо, неначе, у раю,
І назва в нас - м'якесенька - Олешки...
Найкраща у Таврійському краю.

"Що ж тут у вас?" - здивується англієць.
"В чім дивина?" - скепкує пан поляк,-
От в ГОПРАХ Є НАТАЛКА КОЛОМІЄЦЬ,
а ви своїх не ціните ніяк!

-Тсс!Тихо!Ша! Та й годі глузувати!
Наш край давно відомий, є чутки:
Куліш писав про те, що кожна мати
Тут їла хліб від сліз її гіркий.

Михайлів бачив, що над булавою
Кульбабки слава тихо обліта,
Жили тут не лише що ми з тобою,
А й гарні люди в ті скрутні літа...

Створили місто геть чудакувате,
Яновський так його колись відчув...
Та в грудях в нас вогонь - козацька ватра -
Козацький край оздоблює бунчук.

Морські вовки тут згодом осідали,
І бранок турки гнали у полон.
Морські вовки красунь тих відбивали
І залишали турків осторонь...

Про те ще й досі влітку грають сурми,
У кукурудзі коники - цвірінь...
Ми по Дніпру з баштанів гнали трюми
Для багатьох століть і поколінь.

А в нас в містечку є акацій море,
Що аж ніяк не виллється в Дніпро...
І навесні в цвіту тім тоне горе,
Яким тяжким те горе б не було...

Та переважно всі ми оптимісти.
Цінують в нас веселий влучний жарт.
Олешки - то найкраще в світі місто,
І битися із нами  - тут не варт.

Єднаймося ми задля перемоги,
Сміємося, жартуємо, а втім,
Чекаємо ми в оплесках підмоги.
І дякуємо - дякуєм усім!