Нас породили баби камяні
І зорі нам давали для забави.
Мов охоронці - пагорби німі
Провіщували невмирущість слави...
Сповиті в пісні сивим полином,
Молились ми на перекотиполе,
А булава була неначе сном,
Либонь, важка на наше тіло кволе.
Та раптом враз піднявся очерет,
Чумацький віз скотився з огорожі.
І ми пішли без сумніву вперед,
Такі для всіх могутні і ворожі.
Перехопили в Нестора перо,
І почали по-новому писати,
А чи поверне все це на добро?
То буде потім...Вранці біля хати
Стоїть стара і марить уві сні...
Невже синок, тебе я породила?
Козацький край, зажурливі пісні...
І чорний крук кружляє на могилах...
перекотиполе
© Copyright: Лика Поо, 2018
Свидетельство о публикации №118110709034
Свидетельство о публикации №118110709034
Рецензии