Вiдчай... Вировець Лариса

               
Оригинал:


Ввічливо долі дивитись у вічі
ще недостатньо, щоб біль оминути.
Наче в дитинство — впадаю у відчай.
Парус надії мій — м’ятий та гнутий,
рваний вітрами і зливами битий,
знову вертається в озеро серця.
Що із тим човником вутлим робити?
Нащо той досвід, і що з нього сенсу?
Буду терплячою. Бурі минають:
парус зітліє і зникне затока.
Інші пісні із вікна пролунають,
інша закублиться в серці морока.
Гляну: у дзеркала посмішка дружня,
гляну: дорога лягає слухняно
попід колеса — і швидко, і пружно —
повз вересневу суху порохняву.
А на вузеньких стежках біля хати —
яблука стиглі та червонобокі.
За ніч насипались.
Годі й шукати
кращого, іншого щастя й турботи,
аніж оці...
© Лариса Вировець


Вольный перевод с украинского Светланы Груздевой:


Что б ни грозило: хула ли, опала –
Тихо дерзила, что все поправимо.
Нынче, как в детство, в отчаяние впала:
Парус надежды проносится мимо!
Да и какой он потрепанный, мятый,
Рваный ветрами, измотанный битвой,
Жизнью простреленный, Господом клятый,
Тайными рифами днище пробито!
Утлый кораблик трещит от натуги,
Держит свой курс при немыслимом ветре.
Верю: вот-вот разноцветные дуги
Вспыхнут над ним в послеливневом спектре!
Песни, заботы – не выйти из круга…
Может, послушнее станет дорога?
Пусть под колеса ложится упруго
И на колдобинах, и на отлогах!
...Выйду из дома еще на рассвете:
Яблоки в глянце и с розовой сетью
Тонких отметин,
Где росы – слезами...
И – раскатились, бездумно нагие...
Мне ли придумывать, Осень, Сезам мой,
Счастье другое, заботы другие?!..


Ноябрь-2015
Аватар из Инета