В саду
гілки торкаються землі,
а дівчинонька біля тина
мене чекає на селі.
Вона завжди мене чекала
біля хатини та калини,
та кожний раз тодці питала,
чи буде в нас своя родина.
А я не знав, що їй сказати,
що їй на це відповісти,
що нам ще рано говорити,
що б на собі тягар нести.
Згодом про це ніби забула
і я лишився наодинці,
сказала, що пожартувала,
що в тих словах одні дурниці.
А я ще й заразх па"ятаю
її слова в останній раз,
весь час ще й зараз відчуваю
свою провину на той час.
Свидетельство о публикации №118110308988