В летючих хмарах трiпотiло свiтло...

В  летючих  хмарах    тріпотіло  світло,
А  ми, згорілі  чорні  головешки,
Дивились  мовчки,  навіть  не  осліпли...
Товпились  черги  зміями  до  раю.
- Невже  ми  вмерли, серце  як  палає?!
Товпились  черги,  та  дверей  відкритих
Ніхто  не  бачив...  Щастя  не  буває,
Бува  надія,  спомин,  що  згасає.
І  вічно  ллється  тріпотливе  світло...
А  ми  чекали,  потім  полишали,
Вогонь  палили,  руки  простягали,
А  ми  чекали,  все  життя  чекали,
Що  нам  повернуть, що  колись  забрали,
Ми  вже  забули, що  і  де  втрачали,
Як  нас  колись  матусі  колисали,
Як  віялами   до  небес  злітали
Вечірні  зорі... Терпкий  вітер  жалю
Здіймає  душ  згорілі  одягання,
Немає  ночі ,  вічність  для чекання,
Летючих  хмар  громаддя  споглядання...
Вмира  надія,  може  вже  остання.
Дорога  вгору,  крізь  скелясту  сірість.
Хто  буде  йти?  Кому  цю  путь відмірять,
В  летючість  хмар  і  світло  тріпотливе?