перепрошую...

Перепрошую сумлiння,
підставляю вітру щоки…
в чiм же те кохання винне
i чому хвилюють роки?..
мудрiсть в чiм твоя, небого,
в синiм небi сонця сяйво…
ти збираєшся в дорогу,
тут слова гiркоти зайвi…
на губах терпчина ночi,
а в руках торбинка смiху,
то ж блищать вiд щастя очi...
/i менi й тобi на втiху/
дощ вистукує морзянку,
не лякає нас негода,
зігріває, як панянку,
кава, випита з нагоди,
а ще, погляд твій вельможний
і слова – слова надії…
знов зіграє віртуозно
наш скрипаль – душі месія…
поза хмарами сонети
де тепло і ясні  зорі,
в унісон звучать кларнети,
та й ховаються потвори…
гріх великий, бути в кадрі,
або поза ним щоранку,
щоб, довірившись Касандрі,
не торкнутись  колисанки…
в ній терпіння безумовне,
аромат лаванди й рути
і сміється в небі повня,  –
ти радій, що не цикута…
може в тім твоє спасіння,
що достатньо нам відречень…
перепрошую сумлiння,
ледь почую крик лелечий…

31.10.2018