Можливо... потім... собою об землю... замісто лиха...
й навіки змовкну... бо слів не маю... лише виття...
обніме янгол Господній і скаже тихо:
- Виплакуй горе... таке воно, це життя...
Та я не вірю,- ні янголу, ані Богу,
бо не людина, а мертва скеля і відтепер
мене в полон не схоплять жахні тривоги,
не зачарують мелодії Вищих Сфер.
Застиг у грудях безмірний морок твого страждання,
непережитий і незабутній,- і дихать - зась!
Благала в Бога я милосердя тобі востаннє,
а серце зболене вІдало, що не дасть...
І згинув світ... огорнула мене спокута...
на сьомім крузі пекла чортів не сердь!..
тепер я - скеля, холодна, слизькА, забута,
котрІй байдуже: життя навкруги чи смерть...
Скеля
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118102903789
Свидетельство о публикации №118102903789
Рецензии