Шла дальше

Ішла далі.
   Воліклася безтямно, бездушно, безцільно, приставала без причини, прискорювала нехотя ходу, звільнювала її мимохіть. Спотикалася об каміння, шпорталася в вирвах мілкого піску, плутала дерев'яні кроки. Дивилася перед себе незрячими очима, стояла довгі хвилини зовсім непорушно. Без потреби підривалася до швидкого темпу, без цілі підносила голову на небо й миттю знову хнюпилася вниз. Руки хиталися безвладними, обважнілими рухами, іноді здригалися неспокійними, короткими, уривчастими жестами. Скрутила на бічну дорогу, пізніше завернула польовою вузькою стежкою.
   На обрії цвіла полум'яна рожа заходу.
   З-за узгір'я виринули раптом довгі блискучі шпуги рейок, напнуті, наче тятиви велетенських луків. Сяяли спокусливим, лукавим блиском.
*
Шла дальше.
   Волоклась бессмысленно, бездушно, бесцельно, приставала без причины, ускоряла нехотя ходу, звильнювала ее вскользь. Спотыкалась о камни, шпорталася в воронках мелкого песка, путала деревянные шаги. Смотрела перед собой невидящими глазами, стояла долгие минуты совершенно неподвижно. Без надобности подрывалась к быстрому темпу, без цели поднимала голову на небо и тут же снова хнюпилася вниз. Руки качались безвольными, отяжелевшими движениями, иногда вздрагивали беспокойными, короткими, отрывистыми жестами. Скрутила на боковую дорогу, позже завернула полевой узкой дорожкой.
   На горизонте цвела пламенная рожа мероприятия.
   Из за холмы вынырнули вдруг длинные блестящие Шпуги рельсов, натянутые, как тетивы гигантских луков. Сияли соблазнительным, лукавым блеском.
*
БОГДАН-ИГОРЬ АНТОНИЧ