Розпач - то по суті порожнеча,
Некчемним все здається те, що було,
І замість радощів лягає з нами вже журба-малече,
І час найкраще стерло, майже все забуло.
Не треба в ці хвилини щось благати,
Не треба кликати, біжать шляхами,
Не треба під дощем по вулицям блукати,
Назавжди зрозумій - не треба прощаватися з роками.
Потрібно зупинитись, зазернуть в блакить,
Потрібно не ховати у душі св*ятоє,
Потрібно дарувати кому-то щастя мить,
Багато є нужденних, тоді тобі блакить за все добро удвоє.
Позникне пустота, всміхнеться знову сонце,
Найкращі у долонь похопим кольори,
І більше вже не буде питання: радість, що це?;
Бо радість - це є ти, і ти його твори!
Розпач - то по сут порожнеча
© Copyright: Людмила Дубищева, 2018
Свидетельство о публикации №118102804708
Свидетельство о публикации №118102804708
Рецензии