423. Василь Стус. Из зноя, из страшенной суши, тве
из жажды, тиши, ночи полудневной
вдруг избавлением пробилася вода,
как слово Господа, как знак спасенья,
как направление твое: напившись, трогай.
Вот край. Вот кручи. Вот твоя дорога.
Вот озорь лет, застыла от надежд.
Вот молот твой - круши, тори большак.
Ведь все взалкало в свой ужаться мир.
Бескрайний плес, речной травой покрытый,
зашевелился, страшная химера
из тины этой морду подняла
и задрожали жабры. Сон прервался.
Зі спеки, зі страшної суші, з тверді,
зі спраги, з тиші, з ночі полудневої
враз рятівна пробилася вода
як слово Господа, як знак рятунку,
як напрям твій: напийся і рушай.
Ось край. Ось кручі. Ось твоя дорога.
Ось обрій літ, осклілий од чекань.
Ось молот твій — трощи, ладнай гостинець.
Бо все запрагло в свій убгатись світ.
Безкраї плеса, вкриті жабуринням,
зарухались, якась страшна потвора
з тієї твані морду підвела
і затремтіли зябра. Сон урвався.
Свидетельство о публикации №118102810021