Стоїть біля тина, похила людина,
чекє ще з ранку, єдиного сина,
який на світанку покинув хатину,
пішов захищати, свою Батьківщину.
Вже інші прийшли, а його все немає,
питає у хлопців, чи хто його знає,
чи скоро додому синок повернеться,
чи може без сина, вмирати прийдеться7
Чекають на сина, заплакані очі,
чекають і зранку, і вдень й серед ночі,
коли ж повернеться рідненький синок,
що б в неї зростав, хоч єдиний внучок.
Війна закінчилась, прийшла перемога,
а в неї лишилась на серці тривога,
а згодом знайомі, за тином сказали.
що б сина на греблі, свого зустрічала.
Укр. Б1ля тина
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118102703880
Свидетельство о публикации №118102703880
Рецензии