Мені наснився якось сон.
Тієі ночі в час холодний
Руками ти торкав чоло,
Тонувши у очей безодні.
Мої вуста - вже на твоїх.
Я обіймаю дужі плечі.
В ту мить хотілося мені
Робити речі недоречні.
Сором’язливо подивлюсь -
На тебе. Ледь зніяковіло,
Бо нещодавно ми з тобою
Про інші речі говорили.
Неначе іскра вогняна
Між двох - шалено промайнула.
Відкрила очі - і сповна
Нарешті я собі збагнула...
Те, що наснилося мені,
Жадаю відчувать щоденно.
І неважливо - у теплі
Чи холоді... Знаю напевно,
Що хочу бачити одне
Обличчя посеред мільйонів...
Бо ти є справжній серед тих,
Хто породив нікчемних клонів.
(Є.Ш.)
Сон 2
© Copyright: Мила Полянская, 2018
Свидетельство о публикации №118102600251
Свидетельство о публикации №118102600251
Рецензии