Крила

Я дякую, Боже, що дав мені крила,
Коли підвестись було зовсім несила,
Що вчасно простяг свою руку господню,
Коли стрімголов я летіла в безодню.

Мені так боліло, що розум втрачала,
Пораненим звіром таємно кричала
Стискаючи зуби, ховаючи очі,
А сльози гіркі не вщухали щоночі...

За крок до погуби життя зупинилось.
Та квітка надії у серці лишилась,
Що згодом зросла в білосніжну лілею,
А подих кохання буяв над землею.

I я, наче пташка у чистому полі,
Захланно ковтаю повітря на волі,
Окрилена щастям, кружляю навколо. 
Я вже не впаду. Обіцяю. Ніколи!


Рецензии