Вся исцелована земля
стихией моря безъязыкой,
оно живет - чтоб целовать
и набегать внезапно на
родимый край, где лег жадобой
стремлений тайных невидь-свет,
могуч как камень, как гранит,
что над Днепровскою затокой
зарылся вглубь вниз головой.
А тело бьется, как живое,
молчание же гробовое
растет, точно скала над тьмой
еще непознанных миров.
Душа исколотилась в теле,
и опадает от бессилья
дух, временем переболев.
Ця вицілувана земля
губами моря-немовляти,
для кого жити — цілувати
і надбігати звіддаля
на власний край, де ліг жагою
таємних прагнень невідь-світ,
міцний, як кремінь, як граніт
понад Дніпровою сагою,
занурений сторч головою.
А тіло б’ється, мов живе,
а це мовчання гробове,
росте, мов скеля над пітьмою
іще непізнаних світів.
Душа колотиться у тілі,
і опадає у знесиллі
дух, що добою обболів.
421. Василь Стус. Вся исцелована земля...
© Copyright: Алёна Агатова, 2018
Свидетельство о публикации №118102507003
Свидетельство о публикации №118102507003
Рецензии