Мов легкокрил птахи промайнули

          МОВ ЛЕГКОКРИЛІ ПТАХИ ПРОМАЙНУЛИ

Мов легкокрилі птахи, промайнули
Літа - п"ятнадцять, сорок, шістдесят.
В Величківці ми згадуєм минуле,
Усім нам є про що відзвітувать.

Моє село... Рідне таке, до болю...
Гора, де видні далі навкруги,
Де річечка, що в"ється під горою,
Ховаючись в зелені береги.

І місяць там купається у річці,
І трави пахнуть росами, теплом,
І зорі в небі грають так іскристо,
Так сяють тільки над моїм селом.

Садки духмяно яблуками пахнуть,
І над колоссям марево пливе,
Село моє, єдине і  прекрасне,
Спасибі, що ти є, що ти - живе!

Село - столиця нашого дитинства,
Бо йшли ми звідси стрімко до мети,
Бо звідси починались всі дороги,
Дороги, що вели нас у світи.

Все  не таке, як в пам"яті лишилось.
Село змінилось до невпізнання,
Гора присіла, річка обміліла,
Ніде не чути скрипу журавля.

Немає школи, де колись учились:
Двоповерхова виросла, нова.
Нові будинки, вулиці з"явились.
В оселях газ, вода - то не дива.

Лиш де-не-де хатки старі зостались,
Не блимають віконцями на шлях.
Сором"язливо в землю повростали,
Ховаючись за хащами в садках.

Вільха ріку стіною заступила.
Руїни замість ферм. Не ті жнива.
Поля колгоспні бур"яни встелили...
Де ж порятунок? Чи його нема?

Тут народились ми і мріяли крилато,
І наша пуповина в цій землі,
Її любити вчили мама й тато,
І школа, й рідні наші вчителі.

І ми не посоромили вас, рідні,
Ми не шукали ходжених шляхів.
Ішли вперед. Не тліли, а горіли,
Не продавали  совість ніпочім.

Жили і працювали, як ви вчили.
Совість - основа нашого буття.
Ми прямо йшли, душею не кривили,
А нам оцінку виставить життя.
                (18.08.2013 р.Чернігів, Мена, Величківка)