Мені б на день в дитинство повернутись,
Ну хоч на день дитиною би стать!
До грудей мами теплих пригорнутись,
І руки її ніжно цілувать.
Відчути оте щастя знову й знову,
У радісній усмішці розцвісти.
Або піти до батька на будову,
Йому обід гарячий віднести.
З братами, як колись, посперечатись
Про щось значне, можливо -неземне.
Чи в ерудиції із ними позмагатись,
Доки вони поборють все ж мене.
Відвідать школу, де колись навчалась,
Зустріти друзів, рідних вчителів.
Таких суворих, як тоді здавалось.
І знов почуть сільський вечірній спів.
Зробити те, колись що не зробила,
Про що й тепер шкодую кожну мить.
Щось не здійснила, щось не долюбила,
Про що і досі серденько болить.
Прокинулась. Ну що ж.... Життя - не казка.
Не можна вже нічого повернуть.
Тож бережи ті спогади, будь ласка,
Їх не забуть, ніколи не забуть.
***
© Copyright: Мария Вахненко, 2018
Свидетельство о публикации №118102205330
Свидетельство о публикации №118102205330
Рецензии