***

Колись у чомусь не порозумілись
З тобою ми - душа й тепер щемить...
Чому, кохаючи, назавжди розлучились? -
Ні я, ні ти не можем пояснить.

Тоді весна нахлинула, як злива,
Усе для нас буяло в ту весну.
Для нас безкрайнє небо голубіло
І зорями манило в далину.

Для нас бузки буяли понад яром.
Жасмин розливав пахощі свої...
А у гаю, за тихою рікою,
Для нас всю ніч співали солов"ї.

Був кожен день для нас, неначе свято.
Чекали зустрічей, немов в солодкім сні.
Були щасливі, мріяли крилато
І дякували світлій тій весні.

Була я обережною доволі,
І часом недовірлива була...
Але зрадливою я не була ніколи,
І почуття я завжди берегла.

Збігли роки, мов загнані ті коні,
І розгубили в різних нас краях...
Ти одружився - так скорившись долі,
А згодом також заміж вийшла я.

Були цілеспрямовані ми й сильні,
Розлука нас не вибила з сідла,
У вчинках  ми завжди були тим вірні,
З ким доля випадково нас звела.

А почуття? От як із ними бути?
Про те лиш знав один великий Бог.
Не перекреслить їх і не забути.
І туга в нас жила одна на двох.

Відтоді понад сорок літ минуло,
Як випадково знову стрілись ми
І зрозуміли: зовсім не забулось...
Весна та давня манить  нас крильми.

Мою світлину майже півстоліття
Чомусь побіля серця носиш ти.
А я і досі бережу, читаю
Колись тобою писані листи.

Шкода, літа не можна повернути:
Хоч як не клич їх, як їх не проси.
А почуття щоб викреслить, забути -
Не вистачить у нас з тобою сил.

За світлі почуття - святі і чисті,
За мрії - кришталево-голубі,
За неповторні ночі солов"їні,
За все - навіки вдячна я тобі.


          ***
Встань, Кобзарю, подивися
На лани і гори,
Та про неньку-Україну
Щиро поговорим.

Чуєш, як Дніпровська хвиля
З вітром шепче-грає:
То Дніпро-Славута пісні
Про весни співає.

Не та тепер Україна!
В нові вбралась шати.
Не блукає Катерина
І не плаче мати.

Подивись, як в огнях-зорях
Сяють рідні села.
І життя тепер, як  пісня -
Радісне, веселе.

Розцвіли степи, долини
І звелись будови.
Сам народ господарює
У країні новій.

Діти наймитів колишніх
Науку штурмують.
У сім"ї братів-народів
Майбутнє будують.

Твої мрії збуваються:
Край наш розквітає.
І тебе, Кобзарю славний,
В піснях величає.

Подивишся, як до сонця
Наша слава рветься,
Витреш сльози і спокійно,
Ніжно усміхнешся.
                (1961р.)