Випадок

Як i завжди, на лавцi сидiла старенька сива бабуся. Вона, неначе, прижилася там. Вранку вона вже сидить. Вдень сидить. Ввечерi знов сидить. Так протягом дня сидить мовчки.
Якось, одного разу, пiдiйшов до бабусi хлопчина, такий собi сьогоденний школярик у рваних джинсах, патлатий, у черевиках на босу ногу.
- Бабуню, я посиджу поряд?- запитавсь хлопчина.
Старенька тiльки мовчки захитала головою. Пiдсiв хлопчак, дiстав свого смартфону i почав спiлкуватися с друзями.
Бабуся довгенько розглядала того парубчину та, згодом, таки промовила:
- Чи ти, бува, не сирота? Бачу, штанiв нiкому залатати, нестрижений, набосонiж легенькi черевики...та й з головою щось...
Нiчого так не вразило хлопця, як те, що бабця прийняла його за дурня.
- Чому, бабуня, ти вважаєш мене за дурепу?
- Та он чую, ти з якоюсь коробчиною розмовляв...
Усмiхнувся хлопець, скочив з лавки i пiшов собi далi.
А бабуся залишилася на звичному мiсцi. Тiльки промовила йому услiд:
- Ти ба яке воно... Ще й посміхається... Прости Господи...